ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОЇ ЕКОНОМІКИ — ОРІЄНТИР СТРАТЕГІЇ ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Анотація

В статті доводиться необхідність переходу до нової моделі економічного розвитку - зеленої економіки – як відповідь на сучасні глобальні виклики, які зумовлені зміною клімату, виснаженням природних ресурсів, деградацією екосистем і зростанням енергетичної залежності. Авторами наголошується, що для України, яка прагне інтеграції до Європейського Союзу та перебуватиме в невизначених умовах повоєнного відновлення, питання формування ефективної стратегії зеленої трансформації економіки набуває особливої актуальності. Попри наявність природно-ресурсного потенціалу, вітчизняна економіка залишається ресурсо- та енергоємною, з високим рівнем залежності від викопного палива, низькою часткою інноваційних технологій і значним екологічним навантаженням на довкілля. Водночас, відновлення країни після воєнних руйнувань створює унікальне вікно можливостей для переходу до стійкої моделі розвитку на засадах європейського «зеленого курсу».

У ході дослідження для визначення ключових орієнтирів зеленої трансформації було застосовано інструментарій SWOT-аналізу, який дозволив ідентифікувати сильні та слабкі сторони формування зеленої економіки України, а також можливості та загрози її розвитку в сучасних умовах. Використання інструментарію SWOT-аналізу дозволило систематизувати результати попередніх досліджень і визначити стратегічні завдання розвитку зеленої економіки України, які полягають у поєднанні екологічної модернізації, інноваційного зростання та соціальної справедливості в умовах повоєнного відновлення. Досягнення поставленої мети статті передбачає узагальнення теоретичних засад формування зеленої економіки, аналіз європейського досвіду реалізації політики сталого розвитку, а також визначення пріоритетних напрямів адаптації цих підходів до українських умов у контексті післявоєнного відновлення та інтеграції до ЄС. Результати аналізу стали підґрунтям для формування стратегічних завдань розвитку зеленої економіки, спрямованих на використання потенціалу внутрішніх переваг і зовнішніх можливостей при мінімізації впливу загроз і подоланні внутрішніх обмежень.