АРКТИЧНИЙ РЕГІОН У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ: СУБРЕГІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ МОРСЬКОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ВИДОБУТКУ РЕСУРСІВ У КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ

Анотація

Гіпотеза статті полягає в тому, що сучасна геополітична динаміка Арктичного регіону визначається не стільки територіальними суперечками, скільки посиленням контролю над економічними маршрутами, енергетичними ресурсами та інфраструктурними проєктами, що формує нову модель геоекономічної конкуренції. Мета статті полягає в комплексному аналізі ключових трендів геополітичної трансформації Арктики, оцінці ролі нових акторів і інституційних механізмів, а також виявленні потенційних точок конфлікту між різними моделями економічного освоєння регіону. У процесі дослідження вирішено такі завдання: охарактеризовано основні мегатренди міжнародного економічного розвитку, що впливають на Арктику; здійснено субрегіональний аналіз морської інфраструктури та потенціалу видобутку ресурсів; систематизовано фактори геоекономічної конкуренції; визначено роль традиційних і нових акторів у формуванні регіональної архітектури; проаналізовано інституційні обмеження та ризики економічної безпеки. Це дозволило встановити структурну асиметрію інтересів, нерівномірність економічного потенціалу субрегіонів та посилення ролі економічних інструментів у стратегічній поведінці держав.
Дослідження підкреслює, що потепління клімату створює нові можливості для судноплавства та видобутку ресурсів, проте не усуває обмежень полярного середовища та зумовлює високу невизначеність для інвесторів. Інституційні та геополітичні фактори формують середовище зі змішаними характеристиками співпраці та конфліктності, де тривалість інфраструктурних проєктів у 1530 років накладається на виклики енергетичного переходу.
У межах основних результатів дослідження наголошено, що просторово функціональна структура Арктики поділяється на дві ключові зони: Арктичний океан з його п’ятьма прибережними державами та ширший арктичний регіон. Детально проаналізовано три типи арктичних економічних систем, що зумовлюють конфлікти інтересів між суб’єктами: натуральна економіка, змішана та ринкова. Важливим висновком є те, що економічні можливості ринкової моделі можуть становити екзистенційну загрозу для традиційних спільнот. Значну увагу приділено особливостям морської інфраструктури Арктики, яка істотно поступається традиційним транспортним коридорам за щільністю портів, наявністю навігаційних вікон, швидкістю реагування аварійних служб та капітальними витратами.
Підкреслено, що Арктика переходить від класичної моделі силового стримування до моделі геоекономічних інструментів, таких як інвестиційна політика, енергетичні стратегії, санкційні режими та фінансові важелі. Співіснування економічних систем, асиметрія інтересів і наявність нових акторів формують складну геоекономічну архітектуру, що потребує реформування інституційних механізмів управління.