СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ТА СУЧАСНІ РЕАЛІЇ
DOI:
https://doi.org/10.30838/EP.198.15-22Ключові слова:
стратегічне партнерство, дипломатія, міжнародна безпека, міжнародні переговори, НАТО, ЄС, міжнародне співробітництво, глобалізаціяАнотація
У статті досліджено теоретичні підходи до визначення дефініції «стратегічне партнерство» та проаналізовано особливості його формування в України як ключового інструменту зовнішньої політики, спрямованого на забезпечення національної безпеки країни. Окреслено вплив глобалізаційних процесів на трансформацію міждержавних відносин, що зумовлює необхідність координації дій у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах задля ефективного реагування на глобальні виклики та побудову стратегічних партнерств. Систематизовано класифікаційні підходи до стратегічного партнерства, зокрема за кількістю учасників, рівнем суб'єктів, ступенем досягнення цілей і сферами суспільного життя. Особливий акцент зроблено на аналізі еволюції нормативно-правової бази України, яка визначає ключові зовнішньополітичні пріоритети та формує механізми взаємодії з провідними міжнародними партнерами. Також значну увагу зосереджено на сучасних напрямах зовнішньополітичної діяльності України, спрямованих на зміцнення стратегічного партнерства, досягнення миру, забезпечення надійних гарантій безпеки та відновлення країни. Зроблено висновок про стратегічне партнерство як механізм довгострокової взаємодії, який сприяє подоланню наслідків війни, забезпеченню сталого розвитку держави та її інтеграції в глобальну систему міжнародних відносин.
Посилання
Brzezinski Zbigniew K. (1997). Тhe Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives. New York: Basic Book, 256 p.
Kissinger Н. Diplomacy. (1994). New York: Simon & Schuster, 904 р.
Moravcsik Andrew. (1991). Negotiating the Single European Act: National Interests and Conventional Statecraft in the European Community. International Organization Vol. 45(1). No. 1. Pp. 9-56.
Кудирко Л.П., Ватах Ю.О. (2024). Стратегічне партнерство України та Туреччини у військово-торговельній сфері. Економічний простір, № 191. С. 185-192. DOI: https://doi.org/10.32782/2224-6282/191-30.
Гнип О. (2011). Стратегічне партнерство та його моделі у міжнародних відносинах. Гуманітарні та соціальні науки: матеріали IIІ Міжнародної конференції молодих вчених (24-26 листопада 2011 р.), Львів, Нац. ун-т «Львівська політехніка», С. 162-165.
Черевко П., Черевко І. (2021). Сучасний стан стратегічного партнерства України зі Сполученими Штатам Америки: правові аспекти. Геополітичні пріоритети України, Вип. 2(27). С. 26-35. DOI: https://doi.org/10.24144/2078-1431.2021.2(27).26-35.
Гандзюра А.В. (2020). Стратегічне партнерство як інструмент реалізації міжнародних двосторонніх відносин. Юридичний вісник, С. 376-383. DOI: https://doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1654.
Ржевська Н.Ф. (2018). Стратегічні прогнози щодо перспектив стратегічного партнерства для України. Актуальні проблеми міжнародних відносин, № 137. С. 4-12.
Ходжаян A.O. (2017). Стратегічне партнерство як форма міждержавного співробітництва. Науковий вісник Полісся, № 1(3(11). С. 48-53.
Шелест Г. (2021). Стратегічне партнерство без стратегії. Аналітична записка програми Безпекових студій Ради зовнішньої політики «Українська призма» в рамках проекту Інституційного розвитку аналітичних центрів за підтримки Посольства Швеції в Україні, Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE) та Міжнародного фонду «Відродження». Рада зовнішньої політики «Українська призма», 22 с.
Жовква І.І. (2003). Моделі стратегічного партнерства. Актуальні проблеми міжнародних відносин, № 4 . Ч. ІІ. С. 32-38.
Чекаленко Л.Д. (2015). Зовнішня політика України : підручник / за наук. ред. ректора Дипломатичної академії України при МЗС України М.А Кулініча ; відп. ред. перший проректор ДАУ при МЗС України В.Г. Ці-ватий. Київ : LAT&K, 477 с.
Герасимчук В.Г. (2014). Стратегічне партнерство: принципи, інструментарій, ефекєтивність. Економі-чний вісник НТУУ «КПІ», № 11. С. 61-66.
Щербіна Т. (2014). Теорії регіональної економічної інтеграції в контексті розвитку міжнародних від-носин. Проблеми і перспективи банківської системи України, № 38. С. 306 -314.
Про Основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної Ради України. (1993 р.). Офіційний портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3360-12#Text.
Про засади внутрішньої та зовнішньої політики: Закон України. 2010 р. (зі змінами і доповненнями 2014-2022 рр.). Офіційний портал Верховної Ради України. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17#Text.
Зеленський озвучив послам України п’ять орієнтирів на наступний політичний сезон. UNN Українські національні новини. URL: https://unn.ua/news/zelenskiy-ozvuchiv-poslam-ukrayini-pyat-oriyentiriv-na-nastupniy-politichniy-sezon.
Україна назвала п'ять ключових цілей зовнішньої політики у 2025 році. (2024). URL: https://112.ua/ukraina-nazvala-pat-klucovih-cilej-zovnisnoi-politiki-u-2025-roci-50529.
Хартія стратегічного партнерства США - Україна. URL: https://ua.usembassy.gov/uk/u-s-ukraine-charter-on-strategic-partnership/.
Добровольська К. (2024). Зовнішня підтримка України: скільки коштів надійшло в країну з 2022 року. URL: https://24tv.ua/economy/skilki-groshey-otrimala-ukrayina-vid-partneriv-yaki-krayini-vidilili_n2685727.
Величко К.Ю. (2024). Економічна дипломатія України в умовах війни. Економічна стратегія і перспек-тиви розвитку сфери торгівлі та послуг. Харків: ДБТУ, Вип. 2(36). С. 64-76. DOI: https://doi.org/10.5281/zenodo.14634077.
Рютте М. Україна, схоже, буде 33-м членом НАТО. (2024). URL: https://www.holosameryky.com/a/rutte-ukraiina-nato/7825972.html.
