СТАЛИЙ РОЗВИТОК У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ: ЕВОЛЮЦІЯ ОСНОВНИХ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Анотація

Мета дослідження полягає у визначенні права на розвиток як базового права в контексті сталого розвитку, що потребує методологічного розмежування поняття загальних прав людини у контексті сталого розвитку з правами людини на розвиток із виокремленням економічних аспектів його забезпечення в умовах імперативізації екологізації й сталості. Встановлено, що своєрідна «глобалізація розвитку» зміщує акцент із політики розвитку з координат Південь-Північ, в сторону абсолютизації порятунку планети в умовах глобальної вразливості від змін клімату та пандемій. Прийняття Цілей сталого розвитку (ЦСР) у 2015 році можна розглядати як поворотний момент, коли проблеми почали асоціюватись не лише з країнами Півдня, але й із кожною державою, незалежно від рівня її розвитку. Аргументовано, що підхід до розвитку, заснований на правах, абсолютизує забезпечення справедливого та сталого прогресу, глобальної відповідальності, визначення чітких орієнтирів і обмежень, забезпечує цілісне уявлення про розвиток людини на всіх стадіях її життя, а також детермінується принципами Декларації про право на розвиток. Встановлено, що інституціоналізація сталості передбачає впровадження нових ринкових механізмів регулювання світогосподарських зав’язків, що виходять за межі преференцій в міжнародній торгівлі для країн, що розвиваються.

Ідентифіковано сукупність економічних інструментів екологізації міжнародного співробітництва як імперативу міжнародного економічного розвитку, що опосередковано свідчить про дотичність до реалізації «права на розвиток», що може бути продемонстровано прогресом в реалізації Цілей сталого розвитку як глобального дороговказу парадигми сталості. Визначено юридичний зміст принципу преференцій для країн, що розвиваються, як інструментів заохочення міжнародної торгівлі. Акцентовано, що концепція сталого розвитку поширюється за межі екологічних питань і утверджує відповідальність нинішніх поколінь перед майбутніми поколіннями. Встановлено, що сталість виступає іманентною ознакою поняття «права на розвиток», яка визначає очікувано ефективні зобов’язання для держав у формуванні політик, загальну вказівку щодо характеру та наслідків політичних рішень, а з іншого боку – сталий розвиток відноситься до етичних цінностей. Доведено, що інституціоналізація сталості передбачає впровадження нових ринкових механізмів регулювання світогосподарських зав’язків, в числі яких податкові механізми та екологічне оподаткування, модифіковані ринкові механізми та торгівля викидами, екологічне фінансування та зелені інвестиції, екологічні стандарти та сертифікація, платежі за екосистемні послуги. Розглянуто еколого-економічні інструменти забезпечення сталого розвитку в політиці розвитку ЄС і в Україні.